Колись це галицьке містечко називали маленьким Лас-Вегасом. Життя тут не стихало навіть вночі. Родовища нафти були такими великими, що чорне золото просочувалось з-під землі і його черпали відрами. Люди, які приїжджали сюди бідними, часто повертались додому мільйонерами. Нафтовий промисел в цих краях був відомий з найдавніших часів. Сира нафта просочувалась крізь землю чи просочувалась з берегів рік. Нею змащували колеса возів або використовували як ліки при хворобах шкіри. Так тривало доти, доки відомий львівський фармацевт Йоган Зег не винайшов промисловий спосіб переробки нафти. Після наукового винаходу фармацевта все почалось змінюватись. До Борислава масово приїжджали підприємці та робітники. Про технології буріння тоді ще не знали, тому просто копали ями і відрами вичерпували чорне золото. Паралельно з нафтою добували і ” земляний віск” – озокерит, який використовували для виготовлення свічок, паст для підлоги, кабелів. Та кустарний видобуток нафти давав мізерний прибуток. Тож у 1893 році до Борислава з Канади приїхав відомий промисловець Вільям Генрі МакГарві. Він привіз з собою найпрогресивнішу на той час технологію глибокого буріння, де застосовували парові машини та спеціальні верстати. На розроблення кожної свердловини було потрібно від двох до трьох років, але результат був вартий того – інженери могли видобувати чорне золото з глибини до півтора кілометра! На 1909 рік припав пік нафтового видобутку. За рік у Бориславі викачували два мільйони тонн чорного золота, що становило 5% світового обсягу. За цим показником містечко опинилося на третьому місті після США та Російської імперії. Промисловість була такою потужною, а бізнесмени мали стільки грошей, що тут продавали шампанського не менше, як у Відні. Про бориславське диво почали говорити у всій Австрійській імперії. У 1880 році сюди приїхав сам імператор Франц Йосиф, а Велика Британія відкрила Генеральне консульство. У 1908 році почали бурити свердловину ”Ойл Сіті”. Коли робітники досягли глибини в понад тисячу метрів, з-під землі вдарив потужний фонтан нафти й газу. Вісім величезних парових двигунів не встигали викачувати чорного золота, і воно розлилося по околицях та потрапило у місцесу річку. За декілька тижнів у свердловину влучила блискавка – й все спалахнуло. Погасити пожежу не могли декілька тижнів, вогонь був такий великий, що вночі його можна було побачити з відстані сорок кілометрів. За розповідями очевидців, коли у Львові пили каву, то зверху у філіжанки сипався чорний попіл. Зрештою, за допомогою піску та глини, які підвозили спеціально спорудженою вузькоколійкою, полум’я вдалось локалізувати. Степан Грицюк, Локальна історія.